Ст 190 КК України: шахрайство простими словами і відповідальність

Ст 190 КК України: що це за стаття

Стаття 190 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за шахрайство — заволодіння чужим майном або правом на нього шляхом обману чи зловживання довірою. Це одна зі статей розділу про злочини проти власності, і вона стоїть поруч із крадіжкою, грабежем та привласненням майна, хоча механізм вчинення злочину тут принципово інший.

Ключова ідея статті 190 проста: якщо людину обдурили і вона через це добровільно віддала гроші, майно чи права на нього — це не крадіжка, а саме шахрайство. Потерпілий у такій ситуації сам, своїми руками, передає цінність шахраю, бо вірить обману або довіряє людині, яка цим зловживає.

Саме тому обман або зловживання довірою — це не додаткова деталь, а центральний елемент складу злочину. Без доведеного обману чи зловживання довірою кваліфікувати дії саме за статтею 190 не можна, навіть якщо людина об'єктивно втратила майно.

Склад злочину за статтею 190: обман і зловживання довірою

Шахрайство вважається вчиненим тоді, коли особа свідомо вводить потерпілого в оману або використовує його довіру, щоб отримати майно чи право на нього. Це означає, що в діях винної особи завжди присутній умисел — вона наперед знає, що обманює, і саме заради заволодіння чужим майном це робить.

Юристи розрізняють два способи вчинення шахрайства:

• Обман — повідомлення неправдивих відомостей, замовчування важливої інформації, використання підроблених документів, фальшивих обіцянок чи вигаданих обставин, через які потерпілий помиляється щодо суті правочину.
• Зловживання довірою — використання довірчих, часто попередньо встановлених стосунків (дружніх, ділових, родинних) для того, щоб отримати майно, яке в інших умовах людина не передала б.

Відрізнити одне від іншого на практиці не завжди просто, і часто в реальних справах обман та зловживання довірою переплітаються. Головне, що оцінює слідство і суд, — чи була у винної особи заздалегідь мета обманути, чи намір з'явився вже після отримання майна (у другому випадку може йтися про інший склад злочину, наприклад невиконання цивільних зобов'язань, а не шахрайство).

Шахрайство відрізняється від більшості злочинів проти власності тим, що потерпілий сам, добровільно, передає майно — просто робить це під впливом обману або зловживання його довірою.

Частини статті 190: від простого шахрайства до особливо великих розмірів

Стаття 190 містить декілька частин, і відповідальність посилюється залежно від обставин вчинення злочину та розміру заподіяної шкоди. Перша частина описує базовий склад — просте заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою, без обтяжуючих ознак.

У наступних частинах статті законодавець передбачає кваліфікуючі ознаки, які підвищують суспільну небезпечність діяння. До типових обтяжуючих обставин у справах про шахрайство належать:

• вчинення злочину повторно;
• вчинення за попередньою змовою групою осіб;
• заподіяння значної шкоди потерпілому;
• заволодіння майном у великому розмірі;
• заволодіння майном в особливо великому розмірі або вчинення організованою групою.

Точні порогові суми, що визначають "значну шкоду", "великий" і "особливо великий" розмір, періодично змінюються і прив'язані до неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Тому конкретні цифри варто перевіряти в чинній редакції кодексу на zakon.rada.gov.ua — орієнтуватися на цифри з публікацій дворічної давнини ризиковано.

Відповідальність за ст 190: які покарання передбачені

За шахрайство закон передбачає покарання, суворість якого залежить від того, за якою саме частиною статті кваліфіковано дії — від штрафу та громадських чи виправних робіт за базовим складом до позбавлення волі за обтяжених обставин. Чим більша завдана шкода і чим організованіший характер мав злочин, тим жорсткіша санкція застосовується судом.

На вибір конкретного покарання в межах санкції статті впливають кілька факторів: розмір заподіяної шкоди, роль особи у вчиненні злочину (одноосібно чи у групі), наявність судимостей, поведінка підозрюваного під час розслідування. Суд також враховує пом'якшуючі та обтяжуючі обставини, передбачені загальною частиною кримінального закону.

Добровільне відшкодування шкоди потерпілому може бути враховане судом як пом'якшуюча обставина і вплинути на вид чи розмір покарання. Водночас сам факт повернення грошей автоматично не звільняє від кримінальної відповідальності — рішення про закриття справи чи звільнення від покарання приймає суд з урахуванням усіх обставин конкретної справи, а не сама особа чи потерпілий.

Точні строки позбавлення волі, розміри штрафів та інші параметри санкцій по кожній частині статті 190 краще звіряти безпосередньо в актуальній редакції Кримінального кодексу — ці показники час від часу переглядаються законодавцем.

Чим шахрайство за ст 190 відрізняється від крадіжки і привласнення

Головна відмінність — у способі заволодіння майном: при шахрайстві потерпілий сам передає цінності, будучи введеним в оману, тоді як при крадіжці майно забирають таємно, без його участі чи згоди. Це розмежування впливає на кваліфікацію злочину навіть тоді, коли кінцевий результат для потерпілого однаковий — втрата майна.

Крадіжка передбачає таємне викрадення чужого майна: власник не бере участі в процесі і навіть не підозрює про те, що відбувається, в момент вчинення злочину. Шахрай же діє відкрито для потерпілого — спілкується з ним, переконує, і людина сама віддає гроші чи підписує документи, не розуміючи справжніх намірів співрозмовника.

Привласнення чужого майна відрізняється тим, що винна особа вже законно володіє чужим майном (наприклад, отримала його на зберігання, в оренду чи має доступ за службовим становищем) і потім незаконно звертає його на свою користь. На відміну від шахрайства, тут немає обману на етапі отримання майна — особа спочатку мала законний доступ до нього, а порушення відбувається вже після.

Поширені схеми шахрайства, що підпадають під ст 190

Під дію статті 190 підпадають найрізноманітніші схеми обману — від класичного вуличного шахрайства до складних онлайн-махінацій. Спільне в них одне: жертву переконують добровільно розлучитися з грошима чи майном під якимось правдоподібним приводом.

Серед найпоширеніших схем, з якими стикаються українці:

• онлайн-шахрайство — фейкові інтернет-магазини, фішингові сайти, прохання перевести передоплату за товар, якого не існує;
• шахрайство з оголошеннями — продаж неіснуючих товарів чи послуг, фальшиві оголошення про оренду житла;
• шахрайство з нерухомістю та договорами — укладання угод з підробленими документами, подвійний продаж однієї й тієї ж квартири, обман щодо юридичного статусу об'єкта;
• використання підроблених документів — фальшиві довіреності, довідки, посвідчення, які допомагають створити видимість законності операції;
• фальшиві обіцянки — виманювання грошей під приводом "вигідних інвестицій", "гарантованого доходу" чи "допомоги у вирішенні проблеми".

Попри розмаїття форм, у кожній із цих ситуацій ключовим для кваліфікації за статтею 190 залишається факт: потерпілого цілеспрямовано ввели в оману, щоб отримати доступ до його майна чи грошей.

Що робити, якщо стали жертвою шахрайства за ст 190

Якщо вас обманули, перший крок — якнайшвидше подати заяву про злочин до поліції, не чекаючи, поки ситуація "вирішиться сама" або шахрай поверне гроші добровільно. Чим раніше розпочнеться реагування правоохоронних органів, тим більше шансів зафіксувати докази та встановити особу зловмисника.

До звернення варто зберегти все, що може підтвердити факт обману: переписку в месенджерах і соцмережах, записи телефонних розмов, квитанції про переказ коштів, скриншоти оголошень чи сайтів, договори та розписки, якщо вони є. Навіть якщо матеріал здається незначним, слідчий сам визначить, що з нього придатне як доказ.

На етапі досудового розслідування варто звернутися до адвоката — він допоможе правильно оформити заяву, визначити коло доказів, які варто додатково зібрати, і супроводжуватиме спілкування з правоохоронними органами. Це особливо важливо у справах зі значними сумами чи складними схемами, де одного лише факту обману для доведення вини недостатньо — потрібно показати систему дій шахрая.

Докази у справах за статтею 190: що враховує суд

Суд оцінює сукупність доказів, які в комплексі підтверджують наявність умислу обманути чи зловжити довірою потерпілого, а не окремий факт втрати майна. Саме доведення умислу — найскладніша частина таких справ, тому що формально дії шахрая часто виглядають як звичайна цивільно-правова угода, яка просто не була виконана.

До доказів, які зазвичай досліджує суд, належать:

• переписки, аудіо- та відеозаписи спілкування з підозрюваним;
• банківські виписки, що фіксують рух коштів;
• свідчення потерпілого та свідків, які можуть підтвердити обставини передачі майна;
• документи, підписані сторонами, та їхня відповідність реальному стану речей;
• встановлені факти аналогічних дій підозрюваного щодо інших осіб.

Складність полягає в тому, що межа між шахрайством і звичайним невиконанням договірних зобов'язань буває тонкою: якщо людина спочатку мала намір виконати обіцянку, а потім з об'єктивних причин не змогла — це, швидше, цивільно-правовий спір, а не кримінальний злочин. Кваліфікація за статтею 190 можлива лише тоді, коли доведено, що обман чи зловживання довірою існували від самого початку, ще до отримання майна.

Часті питання